Сторінка 3 з 3 ПершаПерша 123
Всього знайдено 24, показано з 21 по 24.

Тема: Хмель: Revolution

  1. #21
    Адміністратор Учасник WR Team Аватар для Shiori
    Реєстрація
    03.12.2005
    Звідки Ви
    на данный момент Львов
    Дописи
    1.088

    Типово

    бабло вперед что ли?
    Не бабло вперёд не собираем. Просто имейте при себе нужную сумму в пятницу
    " Фуражка, плётка, вазелин..."
    (c) стих о Чёрном Властелине

    Люблю смотреть на воду, огонь и как два педрила вставляют друг другу!
    верховна Львівська яойщицо

  2. #22

    Типово

    Який у вас там поїзд/місця на дорогу назад до Львова?

    +1 на Поділля, хоча я вже писав.
    Сообщение заговорено потомственным колдуном, целителем и магом в девятом поколении!
    Модерирование сообщения ведет к половому бессилию, венерическим заболеваниям, венцу безбрачия и диарее!

  3. #23
    Адміністратор Учасник WR Team Аватар для Shiori
    Реєстрація
    03.12.2005
    Звідки Ви
    на данный момент Львов
    Дописи
    1.088

    Типово

    295 паравоз Симфирополь-Львов, 29.07.2012 на 20:08 вечера, вагон 2,8,9.
    Места в розкидку
    " Фуражка, плётка, вазелин..."
    (c) стих о Чёрном Властелине

    Люблю смотреть на воду, огонь и как два педрила вставляют друг другу!
    верховна Львівська яойщицо

  4. #24
    Писака Аватар для linayre
    Реєстрація
    07.02.2009
    Звідки Ви
    Львів
    Дописи
    140

    Типово

    Якщо я вже здуру передчасно рванула з Хмеля, а натомість нікуди не поїхала, бо чи то надто втомлена після короткого сну, чи погода не сприяє, чи електрички рідко ходять (чим там ще прикрити банальну лінь...), то виділю кілька хвилин цього змарнованого дня на те, щоб викласти враження, які залишив наш невеличкий фестиваль і те, що його супроводжувало.

    Отже, якщо починати з самого початку, то на ці вихідні у мене були зовсім інші плани. Та й аніме-фестивалі як такі вже давно добряче мені набридли. Але не так часто останнім часом випадає нагода провести кілька днів з рідним клубом, тому після деяких сумнівів, я вирішила разом зі всіма згадати старі добрі часи, взяла квиточки до вже майже забутого, але все ще легендарного для кожного з нас Хмеля і з нетерпінням чекала цієї пригоди. І ось п"ятниця, вокзал, спека, розкидані по цілому вагоні місця на бокових сидіннях (нічого, помістимось на двох сидіннях вчотирьох), спека, манчкін, спека, спека... а ось і Хмельницький, так - скоріше в готель і в душ. Ага, ще ж геніальна ідея підписати Олесю на мою недільну поїздку на рок-фест і кілька довгих хвилин біля кас, щоб поміняти її квиток до Львова (каюсь, каюсь, каюсь). І нарешті Поділля. Як це я не буду жити разом з Нахасакі і Олесею?! Так нечесно, хочу-хочу Т__Т. Я не вередую, але я ж собі все запланувала, хочу-хочу-хочу!! Шостою в п"ятимісний номер? Ура, мені все підходить, *__* дякую! Ну номер, звісно, так собі... що це воно все розвалюється? А це в нас ванна... ага... гм... ванна, значить. Цікаво, що буде, якщо в ній помитись? А це типу такий туалет... ну ясно. Гаразд, основне, що ми таки розмістились, збігали в душ (якщо згадати, яка спека надворі, ванна здається не такою вже й брудною) і привели себе в порядок. Тепер можна було знову кудись вирушати. Для початку ми заскочили в ДК, покрутились там трохи і засіли обідати в сусідній піцерії, що є незмінною традицією для клубу під час хмельницьких фестів. Після обіду я випросила в народу прогулянку, але в таку спеку гулялось не дуже, тому ми досить швидко повернулись в Поділля. Прохолодний номер вже не здавався брудним і пошарпаним, непомітно він став звичним, рідним і домашнім. Зрештою, головне, що народ поруч був свій, рідний. Спершу всі розбрелись по ліжках, щоб подрімати перед запланованою нічною прогулянкою, але дуже скоро по одному ми знову зібрались разом і просто про щось говорили, перебираючи тему за темою. Люблю, коли сплітаються такі легкі невимушені розмови, коли всі справді свої, коли перед тобою відкриваються сторіночки чийогось життя, віддзеркалюючись спогадами у твоїй власній пам"яті. А за вікном вже темніло і вечірня прохолода, непомітно проникаючи в кімнату, кликала в свої обійми. Ми вийшли на балкон і все місто простяглось перед нами. Відчуття висоти і безмежності простору наповнювало свідомість нестримною радістю. Ці відчуття перелились у мелодію однієї з пісень Арії і вона прокручувалась в голові весь вечір. А в цей час вітер збирав у небі хмари. Поки ми дочекались приїзду решти народу, випав дощ. Ніч вже повністю накрила місто і тепер можна було починати довгоочікувану мандрівку. Маленькою групкою ми вийшли з готелю, не надто замислюючись над маршрутом. Яка різниця куди йти. Вперед, вперед, темними безлюдними вуличками, які наче самі ведуть тебе до чогось незвіданого і таємничого. Ти йдеш, не знаючи, куди виведе тебе дорога, йдеш і ніщо тебе не стримує, ніщо не обмежує, ніщо не давить. Ні палюче сонце, ні буденні турботи. Все зайве розчинилось в темряві. І тому тобі так легко, що хочеться не просто йти, - бігти. І ми не відмовляли собі в цьому задоволенні. Дорога вивела до озера, провела чудесним парком, а коли ми вже зібрались повертатись, природа зробила нам ще один подарунок, - знову почалась злива і назад ми йшли під потоком теплої води. Це було чудове завершення мандрівки.

    В принципі вже заради цього вечора варто було їхати в Хмельницький, але ми ж наче приїхали на фестиваль. Про нього я скажу лаконічно. Ретро-фест - це те що треба. Навіть такий спрощений і стьобний варіант мені більше до душі, ніж багатогодинна одноманітна тянучка, якою стали аніме-фести зараз. Після косплей-шоу мала бути основна частина фестивалю, заради якої більшість народу і з"їхалась - двіж в Поділлі. І тут мене чекало розчарування. Замість компанії ВР-івців в готельному номері, в піцерії зібралась компанія зі всіх, хто приїхав на фест. Душно, шумно і незатишно. Ну але нехай. Всеодно після цього ВР, хоч і не в повному складі, таки збирався посидіти разом в Поділлі. Проблема в тому, що хоч і зібрались всі свої, однорідної компанії чомусь не вийшло. Кожен був на своїй хвилі і атмосфера була якась напружена. Після чудового попереднього вечора мені це було дуже відчутно. Сидіти в готелі вже не хотілось, але на прогулянку зголосилось зовсім мало народу, до озер дороги ніхто не знав і ми просто пробіглись навколо готелю. Повернулась я в зовсім кепському настрої, тому схопила плеєр і знов пішла на вулицю на цей раз сама, щоб міняти смуток і розчарування на іронію і злість. Дорога охоче лягла під ноги, йти було легко і приємно, але тіні навколо вже не були такими казковими і доброзичливими, як тоді, коли я йшла не одна. Вдосталь находившись, я прийшла задоволена і зла. Всі вже розійшлись по своїх номерах. Нас знову було шестеро. Ми сиділи і мовчали, лише час від часу перекидуючись якимись фразами. На повноцінну розмову сил вже не було, - всі засипали сидячи, але ніхто не розходився по ліжках. Цю останню ніч в Хмелі хотілось зробити якомога довшою.

    Зранку, поки всі ще спали, ми з Олесею почали збирати речі. В дев"ятій годині ми покинули Хмельницький, щоб приїхати додому і зрозуміти, що варто було залишитись ще на цей день з рештою клубу. Ось і вся моя розповідь. Не надто інформативно, одні емоції, але нехай. Наостанок мені хочеться сказати дякую Нахасакі і Олесі, які потіснилися, щоб я змогла жити в одному номері з ними. За щось хочеться окремо подякувати Каті. Навіть не можу сформулювати за що саме... за більше тепла в спілкуванні, ніж я очікувала, враховуючи, що за ті кілька років, що ми знайомі, спілкувались ми не так часто. Усій п"ятірці, враховуючи Нефа і Сандро, за затишок, що панував у наших кімнатках. Я вдячна Гуну, який все це затіяв. Чесно кажучи, спершу думала навіщо то треба. Але було варто. А ще Тару і Кінсу, за те, що провели зранку до вокзалу.
    Востаннє редагував linayre: 30.07.2012 о 00:31.
    It's all in our mind

Ваші права у розділі

  • Ви не можете створювати теми
  • Ви не можете писати дописи
  • Ви не можете долучати файли
  • Ви не можете редагувати дописи
  •